Архів журналу > 2008 > № 3, травень-червень

Л. М. Сківка, В. В. Позур

Тoll-like-рецептори (TLRs) – група трансмембранних рецепторів, які відіграють ключову роль у реакціях природного і адаптивного імунітету. Специфічними екзогенними лігандами TLRs є патогенасоційовані консервативні молекули, такі як пептидоглікан, флагелін, тейхоєва кислота, CpG-ДНК та ін. Стимуляція TLRs приводить до індукції синтезу й секреції цитокінів, функціонального дозрівання антигенпрезентуючих клітин і розвитку адаптивної імунної відповіді як протективного, так і ушкоджуючого характеру. Крім екзогенних молекул TLRs здатні взаємодіяти з низкою ендогенних лігандів, а саме фібронектином, білками теплового шоку, компонентами позаклітинного матриксу, що обумовлює участь рецепторів цієї групи в опосередкуванні патологій у людини, до яких належать сепсис, стерильні запальні захворювання, алергія, аутоімунна патологія, рак. В останні роки деякі біотехнологічні і фармацевтичні компанії розробляють імунотерапевтичні препарати на основі агоністів і антагоністів TLRs, які використовуються як для стимуляції реакцій протипухлинного й антиінфекційного імунітету, так і для корекції неадекватних запальних реакцій. В огляді представлено дані щодо структурно-функціональної характеристики TLRs, їхньої участі в патогенезі захворювань людини, а також розглянуто існуючі на сьогоднішній день імунотерапевтичні препарати на основі агоністів і антагоністів TLRs.

Ключові слова: toll-like-рецептори (TLRs), агоністи  TLRs, антагоністи TLRs, імунотерапія.

Оригiнал статтi українською мовою доступний для зкачування в форматi PDF.

© Український бiохiмiчний журнал

Архів журналу > 2008 > № 3, травень-червень

Т. Д. Скатерна, О. В. Харченко

Вивчено вплив аніоногенного фосфоліпіду фосфатидної кислоти (ФК) на перебіг окислення лінолевої кислоти 5-ліпоксигеназою (5-ЛО) із бульб Solanum tuberosum. Дослідження впливу ФК проводили в міцелярній системі, що складалася зі змішаних міцел лінолевої кислоти (ЛК), луброла РХ і різної кількості ФК як ефектора ферменту. Реакцію ініціювали внесенням 5-ЛО. Встановлено два рНопт. дії 5-ЛО у присутності 50 мкМ ФК: рН 5,0 та 6,9. У концентрації 50 мкМ ФК здатна активувати 5-ЛО в 15 разів при рН 5,0. У таких умовах значення максимальної швидкості реакції (V_max) збігається зі значенням V_max ліпоксигеназної реакції без ефектора при рН 6,9. Знайдено, що присутність 30–50?мкМ фосфоліпіду в реакційній суміші знижує концентрацію напівнасичення субстратом на 43–67%. Ензим виявляє позитивну кооперативність щодо субстрату, реакція описується рівнянням Хілла. Значення коефіцієнта Хілла (h) щодо субстрату становить 3,34 ± 0,22 (рН 6,9) та 5,61 ± 0,88 (рН 5,0), тобто у разі зміни рН у кислий бік зростає кількість молекул субстрату, що здатні взаємодіяти з ензимом. У випадку недостатності субстрату ензим виявляє позитивну кооперативність щодо ФК, приєднуючи від 4 до 3 молекул ефектора при рН 5,0, тобто фосфоліпід виступає як алостеричний регулятор 5-ЛО. Порівняльний аналіз впливу 4-гідрокси-ТЕМПО показав, що рівень неензимних процесів у разі нефізіологічних значень рН на 15–50% нижче у присутності 30–80 мкМ ФК, ніж за відсутності ефектора.

Ключові слова: 5-ліпоксигеназа, лінолева кислота, фосфатидна кислота, активація, фосфоліпід, алостеричність.

Оригiнал статтi українською мовою доступний для зкачування в форматi PDF.

© Український бiохiмiчний журнал

Архів журналу > 2008 > № 3, травень-червень

О. А. Шкрабак¹, Т. О. Векліч¹, Р. В. Родік², В. І. Бойко², С. О. Костерін¹

Вивчали деякі особливості реакції неензиматичного гідролізу АТР, стимульованого каліксареном С-107, зокрема залежність кінетичних характеристик реакції від концентрації реагентів. Установлено, що максимальне значення вивільненого Р_і не залежить від концентрації АТР і лінійно збільшується з підвищенням концентрації каліксарену. Зі збільшенням концентрації АТР або каліксарену максимальна миттєва швидкість реакції зростає, а характеристичний час її зменшується. Виявлено також, що одновалентні катіони Na⁺, K⁺, Li⁺, холін⁺ та двовалентні Са²⁺ і Mg²⁺ не впливають на швидкість гідролізу, хоча інші двовалентні катіони пригнічують її у такій послідовності: Cu²⁺ > Ba²⁺ > Pb²⁺ > Sr²⁺ > Ni²⁺ = ?Zn²⁺ >?Mn²⁺ > Co²⁺. Залуження середовища в діапазоні рН 6,0–8,0 стимулює гідроліз АТР – величина енергії активації реакції становить 50,7 ± 8,9 кДж/моль. Слід відзначити також відсутність специфічності реакції до нуклеозидтри- та нуклеозиддифосфатів. Одержані дані можуть слугувати підгрунтям для розроблення штучних АТР-гідролазних каталізаторів, а також подальшого вивчення кінетики, енергетики і механізму реакцій неензиматичного та ензиматичного гідролізу АТР.

Ключові слова: неензиматичний гідроліз АТР, каліксарени, властивості реакції гідролізу­?АТР.

Оригiнал статтi українською мовою доступний для зкачування в форматi PDF.

© Український бiохiмiчний журнал

Архів журналу > 2008 > № 3, травень-червень

Н. В. Латишко, Л. В. Гудкова, О. О. Гудкова

З точки зору сучасної теорії, що розглядає активні форми кисню (АФК) як сигнальні молекули, які тонко регулюють клітинний метаболізм, внутрішньоклітинний окислювально-відновний баланс украй необхідний для таких клітинних процесів як ріст, диференціація і апоптоз. Водночас клітинам для росту і диференціації необхідні адекватні рівні поліамінів. Останні також причетні до апоптичної клітинної смерті і, крім того, захищають клітини від накопичення АФК. Наше дослідження було спрямовано на з’ясування наявності взаємозв’язку між цими двома роз’єднаними метаболічними шляхами за допомогою як моделі індуковану глюкокортикоїдом (дексаметазоном) програмовану клітинну смерть тимоцитів щурів. Одержані дані підтвердили, що активність супероксиддисмутази, яка одночасно свідчить про рівень генерації АФК і антиоксидантного захисту, змінюється у відповідь на дію індукованого апоптозу і зміни внутрішньоклітинного рівня поліамінів. Поліаміни частково причетні до індукованої дексаметазоном загибелі тимоцитів. Одержані результати можуть свідчити про те, що одним з молекулярних механізмів стійкості популяції тимоцитів, що вижили після дії дексаметазону, є підвищений рівень антиоксидантного захисту. Очевидно в тимоцитах щурів після інкубації з дексаметазоном поліаміни беруть участь в адаптивних змінах процесів передачі сигналу в умовах апоптозу, змінюючи внутрішньоклітинний окислювально-відновний статус.

Ключові слова: поліаміни, окислювально-відновний баланс, супероксиддисмутаза, дексаметазон, апоптоз, тимоцити.

Оригiнал статтi англiйською мовою доступний для зкачування в форматi PDF.

© Український бiохiмiчний журнал